Коли за кілька десятків кілометрів тривають бойові дії, думати про міжнародні партнерства здається майже недоречним. У таких умовах легко сказати: «Повернемося після перемоги». Саме ця думка і є найбільшою помилкою.
У цій статті Уляна Сидор, менторка програми Cities4Cities Mentorship, яка реалізується в межах Програми Polaris “Підтримка багаторівневого врядування в Україні”, ділиться порадами щодо розвитку міжнародної співпраці.
Досвід прифронтових громад доводить протилежне: саме зараз міжнародні партнерства потрібні їм чи не найбільше. Бо це робота, яку неможливо надолужити заднім числом: довіру, репутацію і місце в європейських мережах не купиш і не напишеш у заявці. Їх можна тільки виростити. І вирощувати треба вже сьогодні.
Гранти і проєкти в цій історії є лише інструментами. Якщо міжнародна діяльність зводиться до пошуку фінансування, розвиток громади стає залежним від випадку: виграли конкурс – рухаємося вперед, не виграли – усе зупинилося. Насправді головна інвестиція – не в проєкт, а в спроможність громади: її людей, партнерства, репутацію та здатність бачити власне майбутнє. Саме це залишається навіть тоді, коли грант завершився.
Чому саме зараз
Бо саме зараз формуються мережі та коаліції, які визначатимуть, з ким Європа відбудовуватиме Україну. Партнерства для відновлення не з’являться в день перемоги з нізвідки – вони вже складаються сьогодні: у консорціумах, на конференціях, у програмах обміну досвідом. Громади які увійдуть у ці мережі зараз, у момент старту великого відновлення, будуть першими в черзі з готовими контактами, репутацією і портфелем ідей. Хто чекатиме «слушного часу», починатиме з нуля на висококонкурентному полі.
Є й внутрішня причина. У публічній дискусії про прифронтові території досі домінує логіка виживання: гуманітарна допомога, укриття, генератори. Усе це критично важливо. Але громада, яка роками живе лише в режимі реагування, поступово втрачає найцінніше – власне бачення розвитку, розуміння своїх пріоритетів. Міжнародна співпраця повертає цю перспективу, бо змушує думати не про наступний тиждень, а про наступне десятиліття і відповідати на незручні запитання: хто ми, у чому наша сила, куди ми йдемо? Це питання не для заявки, це питання для виживання громади як спільноти.
У що інвестувати, поки немає «великих проєктів»
Міжнародна діяльність прифронтової громади – це насамперед системна робота на майбутнє. Її складові прості й доступні вже сьогодні:
- Нетворкінг і входження в мережі. Членство в європейських платформах, участь у консорціумах, статус спостерігача у програмах – це капітал довіри, який накопичується роками і не має «швидких» замінників.
- Позиціонування громади. Зрозуміла історія про себе: хто ми, які наші сильні сторони, чому з нами варто працювати. Презентація, промоматеріали, профіль громади англійською – базовий інструментарій міжнародної видимості.
- Навчання команди. Люди, які знають, як працюють європейські програми, володіють мовою і розуміють логіку партнерств, – головна інвестиція. Сюди ж належать практичні навички пошуку можливостей: моніторинг конкурсів і програм, робота з базами партнерів, вміння швидко оцінити, чи підходить громаді конкретний конкурс. Без команди будь-який виграний проєкт залишиться на папері.
- Впевненість і подолання внутрішніх бар’єрів. Страх виступити англійською перед міжнародною аудиторією і синдром меншовартості, «хто ми такі, щоб про це говорити» – зупиняє громади частіше, ніж брак грошей. Кожен виступ, кожна презентація громади, кожна розмова з іноземним партнером – це тренування, після якого приходить розуміння: досвід прифронтової громади цікавий Європі, і говорити про нього треба на рівних.
- Вивчення чужого досвіду. Міжнародні заходи, обміни, знайомство з муніципалітетами інших країн — це можливість не винаходити велосипед, а адаптувати рішення, які вже спрацювали.
- Залучення експертів. Зовнішня експертиза допомагає тверезо оцінити потенціал громади і не витрачати роки на тупикові напрями.
- План дій і портфель проєктів. Сформульовані пріоритети та підготовлені проєктні ідеї означають, що коли з’явиться конкурс чи партнер, громада діятиме за днями, а не за місяцями. У міжнародній співпраці готовність важить не менше ніж сама можливість.
Звучить як теорія? Дві громади, Савинська на Харківщині та Кушугумська на Запоріжжі, показують, як це працює на практиці. Два різні шляхи, однаково переконливі.
Савинська громада: спочатку партнерства – потім проєкти
Прифронтовість не означає відмову від розвитку. Попри постійні виклики, Савинська громада не обмежилася реагуванням на кризу, а почала системно вибудовувати міжнародні зв’язки, розуміючи, що саме вони відкривають доступ до знань, експертизи та майбутніх інвестицій.
Показовою є сама логіка цієї роботи. Громада увійшла до консорціуму програми CERV, долучилася як спостерігач до заявки URBACT Action Planning Network, подала заявку на peer review від Interreg Europe. За кожним із цих кроків стоїть один принцип: міжнародна діяльність починається не з написання грантових заявок, а з довіри та включення до європейських мереж. Спочатку партнерства – потім проєкти.
Ще важливіше – змінилося відчуття власної спроможності. Якщо раніше міжнародні програми здавалися чимось «для великих міст», то сьогодні громада вже природно говорить мовою партнерств, консорціумів і спільних проєктів.
Є і менш очевидний ефект: міжнародна співпраця допомогла громаді краще зрозуміти саму себе. Участь у міжнародних заходах, зокрема у події Interreg Europe в Копенгагені, знайомство з іншими муніципалітетами та обмін досвідом змусили чіткіше сформулювати власні сильні сторони. Одним із пріоритетів розвитку стала освіта, не випадково, а як результат аналізу власного потенціалу.
Та найцінніша зміна – у мисленні. Міжнародна співпраця перестала сприйматися як разова можливість отримати грант і стала частиною стратегії розвитку громади.
«Менторська програма дала нам упевненість. У мене закрадалося внутрішнє відчуття, що ми не готові до міжнародної співпраці, тому що ми маленькі, нікому не цікаві, у нас немає якихось особливих “родзинок”. Але ми навчилися бути відкритими і правильно себе позиціонувати. Навчилися виокремлювати найголовніше про себе – те, що може зацікавити партнера. І зрозуміли: навіть найменша громада України варта уваги. Найважливіше – не залишатися осторонь цих процесів»
Кушугумська громада: думати про майбутнє, коли щоденний пріоритет – безпека
Кушугумська громада працює в ще складніших умовах: евакуація населення, постійні безпекові ризики, об’єктивна складність пошуку міжнародних партнерів, готових працювати з територією поруч із фронтом. Здавалося б, не до стратегій. Але саме коли громада живе в умовах постійної небезпеки, думати про майбутнє особливо важливо, і Кушугум від стратегічного планування не відмовився.
Під час консультацій поступово викристалізувалися теми, навколо яких громада бачить своє післявоєнне відновлення: енергонезалежність та енергоефективність, соціальна згуртованість, повернення мешканців, підвищення якості життя. Міжнародні програми стали рамкою, що допомогла перетворити розрізнені потреби на цілісне бачення.
Робота над презентацією громади, промоційними матеріалами та пошуком партнерів виявилася не просто технічною підготовкою до участі в міжнародних заходах. Вона допомогла громаді побачити себе по-новому: переосмислити ідентичність, визначити сильні сторони і сформувати зрозумілу історію про себе для міжнародної аудиторії.
У громаді чесно говорять: сьогодні знайти міжнародного партнера непросто. Але це не причина припиняти роботу. Навпаки, саме зараз потрібно бути готовими, щоб скористатися можливістю, коли вона з’явиться.
«Ми зрозуміли, що нам не потрібно ставити на собі клеймо прифронтової громади й думати, що ми нічого не можемо, ні за що не беремося і нікуди не подаємося. Ми продовжуємо планувати проєкти вже зараз, моніторимо гранти на 2027–2028 роки, шукаємо партнерів, отримуємо листи від організацій, які хочуть з нами співпрацювати. Ми працюємо не тільки для сьогоднішнього дня, а й для майбутнього»
Підтримка, яка допомагає рухатися вперед
За цими двома історіями стоїть спільна робота – консультації, підготовка матеріалів, пошук партнерів, десятки розмов. І головний висновок із цієї роботи стосується не технологій написання заявок.
«Міжнародна діяльність – це окремий напрям роботи громади, такий самий повноцінний, як освіта чи інфраструктура, і він потребує системності, а не залишкового принципу. Це гра в довгу: результат не видно в першому кварталі, і саме тому багато громад зупиняються на півдорозі. Але з часом саме ця робота стає фундаментом для більшості інших результатів: залучених інвестицій, успішних проєктів, сильної команди, впізнаваності громади у світі. Наша роль як менторів – не написати проєкт замість громади і не провести ще один тренінг. Наша роль – пройти цей шлях разом із нею. Допомогти побачити можливості тоді, коли навколо переважають ризики. Поставити правильні запитання. Познайомити з потрібними людьми. Підтримати в момент, коли здається, що міжнародна співпраця є «не на часі». Бо саме тоді вона потрібна найбільше»
Не обов’язково починати з великого проєкту. Почніть із першого контакту, першої розмови, першої спільної ідеї – саме з таких кроків виростають партнерства.
