Михайло-Коцюбинська громада

Михайло-Коцюбинське: історія

На давній, овіяній легендами Чернігівщині понад 400 років тому розкинулося поселення – центр Козлянської волості.

До 1935 року селище Михайло – Коцюбинське мало назву Козел, що походить від прізвища польського шляхтича, який володів землями в часи перебування Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої.

У документах Козел вперше згадується в Переписній книзі 1666 р. як власність чернігівського Борисоглібського монастиря, що будувався за сприяння гетьмана Івана Мазепи.

Андріївські озера

Окрасою громади є мальовниче озеро Балинь. У затишному куточку Полісся за 23 км від Чернігова повітря насичене запахом цілющих трав та вікових традицій. У садибах місцевих жителів можна спробувати себе у різних ремеслах, таких як ткацтво, гончарство, лозоплетіння.

ХАБ агровиробників

У 2018 році у Михайло – Коцюбинському відкрито потужне та сучасне підприємство «Добродія», що спеціалізується на виготовленні пластівців із зернових культур. Підприємство є одним з найбільших у Європі.
На території громади також діють понад 120 інших підприємств, які займаються вирощуванням агрокультур, переробкою деревини, торгівлею.

Медицина у громаді

Після проведення медичної реформи у громаді залишилася одна амбулаторія та сімейні лікарі. Усю громаду обслуговує єдина машина швидкої допомоги, якої не вистачає для покриття медичних потреб. Місцева лікарня обслуговує 27 населених пунктів. Радіус обслуговування населення медичними послугами складає близько 50 км.

У період війни амбулаторію зачинили та заблокували усі двері та вікна, аби її не розграбували окупанти. Лікарня вціліла.

Добровільна пожежна дружина

Ще задовго до повномасштабної війни небайдужі мешканці Михайло – Коцюбинської громади об’єдналися і створили добровільну пожежну дружину у селі Пакулі. Формування фінансується з селищного бюджету та здійснює виїзди в межах сусідніх сіл. Добровільні пожежні команди надзвичайно дієві. Вони першими виїжджають на місце пожеж та дуже допомагають у їх ліквідації професійним рятувальникам.

Громада і війна

Майже всі населенні пункти територіальної громади постраждали від наслідків російської агресії. Громада була в окупації 35 днів.

Увесь час наступу на Київ через села громади рухалися тисячі колон ворожої техніки. Вороги облаштували свої позиції поблизу сіл в лісових смугах. Стріляли і вдень, і вночі, з перервою 2-3 години.
Після зникнення зв’язку жителі громади опинилися в повній ізоляції. Продукти харчування до магазинів не підвозилися. Люди потерпали від голоду. Ворожий снаряд влучив в Михайло-Коцюбинську ферму – у загін для коней, тварин на той момент там не було. Саме ця ферма забезпечувала людей безкоштовним молоком.

Загалом по селу поруйновані господарчі споруди, в кількох місцях постраждали будинки, пограбовані магазини.

Михайло-Коцюбинський ліцей

4 березня під час обстрілів снаряд влучив у Михайло-Коцюбинський ліцей. У цей момент у шкільному сховищі були люди – близько сотні жителів села, з них 30 дітей. Всі були в підвалі, окрім однієї жінки – техпрацівниці. Вона знаходилася в підсобному приміщенні. Жінка загинула під завалами.
Ще одна ракета впала на шкільному стадіоні.

До війни ліцей ставили у приклад іншим. Теплі та світлі класи, комфортні умови для тренування, невеликі платіжки за витрачені енергоресурси завдяки проведеним заходам з енергоефективності.

Під час відступу з Чернігівщини, загарбники зупинялися на ночівлю в Михайло-Коцюбинському, вдирались в домівки жителів, грабували їх, залякували та знущалися.

“Вони були п’яні. Вони були підкурені, напевне. Вони навіть самі не розуміли, що вони роблять. Вони брали наших людей, заводили у погреби. І там з ними сиділи, допитували цілу ніч. А люди думали: ну, все, якщо пішли в погреб – будуть розстрілювати. Людям було боляче, вони плакали. Благали їх відпустити, але вони на це не реагували” – описують події очевидці з громади.

Ось такі «подарунки» російські «визволителі» залишили на полях Agricom Group, одного з підприємств Михайло – Коцюбинської громади.

Ворох Ніна – голова Михайло- Коцюбинської громади

Весь період окупації була в селищі та виконувала свої посадові обов’язки.

“Вони їздили, ходили як хазяї. Коли я приходила і казала: “Будь ласка, дозвольте мені пройти у селищну раду”, вони не пускали. Тоді зрозуміла, що вони розібрали всі комп’ютери, повитягували все, зіпсували. Тому й не пускали” – згадує голова громади.

Селищна рада після візиту окупантів

Люди гуртувалися. Місцева влада домовилися з підприємствами, роздавали безкоштовно молоко, каші, памперси. Що могли – привозили із Чернігова.

Бачення майбутнього

Вже сьогодні, громада активно застосовує практики гендерно збалансованого бюджетного процесу, що дозволяє підвищувати ефективність використання бюджетних коштів.

Після перемоги Михайло-Коцюбинська громада бачить своє майбутнє як інноваційний агровиробничий кластер.

Крім того, громада і надалі планує бути відкритою для зовнішнього світу, та стати туристично привабливою перлиною Чернігівського Полісся.

Джерела:

• Інтерв’ю з представниками громади
• Фейсбук-сторінка Андріївські озера
• Інформаційне агентство УНІАН 
• Офіційний сайт Михайло – Коцюбинської громади
• Сайт міста Чернігова 0462
• Суспільне. Медіа
• Вікіпедія