This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.
Путивльська громада
Суми
Population:
Населення – 20 711 мешканців (до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну).
Дітей до 18 років – 2958
пенсіонери – 5793
люди з обмеженими можливостями – 1226
внутрішньо переміщені українці – 267
жінок – 11231 (54%)
чоловіків – 9480 (46%)
Історія
Перша згадка про Путивль датується 1146 роком в Іпатіївському літописі. Місто було розташоване на перехресті торговельних шляхів, тому відігравало важливу роль та було однією з фортець, що захищали Київську Русь від половців.
Від середини 14 століття Путивль входив до складу Великого князівства Литовського. А вже З 1500 року територія належала до Московського царства. 27 листопада 1604 року, містяни Путивля підняли повстання проти московської залоги окольничого Михайла Салтикова і перейшли на сторону українсько-польського війська.
З 1905 року в Путивльському повіті відбувалися селянські заворушення, які жорстоко придушила царська влада. У березні 1918 року місто захопили німецькі війська, а з грудня того ж року в ньому стояло військо УНР під командуванням Семена Петлюри. У 1926 році Путивль відійшов до складу УРСР і став райцентром Конотопської округи.
У Путивлі зародилося партизанське об’єднання, яким командував колишній голова міської ради Сидір Ковпак. З Путивля партизани здійснили рейд по тилах німців, аж до Карпат. Місцем дислокації партизанів був величний Спадщанський ліс, в якому й досі зберігається партизанські землянки.
Природа Путивля
Путивльська громада розташована біля лівого притоку Десни – Сейму. Разом вони впадають у Дніпро та течуть у Чорне море. Річка Путивлі згадується в повісті українського письменника Олександра Довженка «Зачарована Десна», де оспівується краса прибережної природи. Земля тут має свою унікальну історичну і культурну спадщину. Місцеві краєвиди просто вражають вишуканістю та неперевершеною красою
Путивльська громада і війна
Путивльська громада має спільну межу з російською федерацією. 24 лютого на світанку російські окупанти обстріляли прикордонну заставу, захопили дві важливі дорожні артерії – мости на річці Сейм та фактично відсікли громаду від постачання гуманітарних товарів.
За відмову зустрічати “визволителів” з квітами, громада майже 2 місяці була у небезпеці. Ворог жорстоко розстрілював та знищував домівки людей, а відступаючи, загарбники зруйнували головний міст, який сполучав громаду із обласним центром.
У селі Пересипки російські війська встановили свій опорний пункт, захопили і зруйнували дитячий табір «Восход». Поруч з ним пошкодили та розграбували 10 приватних будинків, зруйнували сільські дороги.
Сім’я, яка трапилась на шляху російській колоні, безвинно постраждала: батько загинув під колесами ворожої техніки, а молодий юнак залишився без ноги.
Російські окупанти брали людей в полон, доля деяких з них невідома до цього часу.
Загарбники відійшли з Путивльщини 2 квітня і громада почала оговтуватись від окупації та ліквідовувати її наслідки.
В громаді організували об’їзний маршрут. Аграрії розпочали посівну кампанію та обстежили більше 300 га полів, на яких знешкодили вибухонебезпечні предмети.
Працівники дитячого табору «Восход» впродовж тижня наводили там лад, позбавлялись виритих окопів, вставляли розбиті шибки вікон та вирівнювали зруйновані танками доріжки та газони.
З початком війни, громада прихистила майже півтисячі осіб з Харківщини, Київщини, Чернігівщини та інших місць. Також створено гуманітарний штаб, який акумулює надходження різного виду допомоги та направляє її тим, хто її потребує.
Мер
Міський голова Путивльської громади – Гаврильчук Костянтин Миколайович.
Вперше працювати у міську раду Костянтин Гаврильчук прийшов у 2016 році, на посаду першого заступника Путивльського міського голови. Після проведення реформи місцевого самоврядування головою громади обрали саме Костянтина Миколайовича. З початком війни голова забезпечив життєдіяльність громади та спокій її мешканців.
Шкільними автобусами перевезли більш ніж 600 людей як по Україні, так і за кордон. Міський голова забезпечив доставку продуктів у місцеві продовольчі магазини. З Чернігівщини для людей привозили безкоштовно молочні продукти, а впродовж березня та квітня не припинялася виплата пенсій. Також в громаді створили місцеву територіальну оборону та добровільне об’єднання самозахисту для охорони мешканців громади. На базі шкільних їдалень, розгорнули пункти гарячого харчування захисників. Колективи шкіл виготовляють пиріжки, вареники та інші смаколики, якими частують захисників.
Стратегія розвитку
В громаді планують повернутись до довоєнних стратегічних планів. Основний напрямок – це розвиток сільського господарства. Тут є понад 20 тисяч гектар сільськогосподарських земель. Аграрії мають добрі врожаї пшениці, ячменю, гречки, сої, соняшнику та кукурудзи.
Також працює місцеве підприємство ТОВ «Арго» з переробки вівса та виготовлення гречаної крупи.
Мета громади – розвиток туристичної галузі. Місцевість багата на різні природні пам’ятки: пам’ятка садового мистецтва «Волокитинський» та пам’ятки природи місцевого значення «Спадщанське озеро». А річка Сейм має стати привабливою для активного відпочинку на воді.
Також у грромади є мрія реставрації місцевого спорткомплексу, який в майбутньому зможе приймати спортивні змагання державного рівня.
